Ущухне дощ і липа відцвіте,
бо розпал літа, липень, як на те,
і сад по вінця соками налитий.
А щастя непомітне і просте
десь тут щоранку сходить, і росте,
і в дощ вологими очима глипа.
Збігають дні, мов краплі дощові,
поблискуючи бісером в траві.
Чому у злив мелодія журлива?
Тримайся, мій незмінний візаві:
коли болить — це значить, ми живі,
а живемо — то все іще можливо.