…Бо в старості кохають тільки очі.
Ліна Костенко
Те озеро було качиним —
вода недобра і брунатна.
А я любила Вас очима,
хоча й того було занадто.
На осінь небо повертало,
всихали трави і надії,
птахи у вирій відлітали
і дзвони били щонеділі.
Як і тоді, на східцях храму,
де йшли ми з Вами попід руку,
коли навіщось я обрала
на щастя Вас, а чи на муку…
А доля зачиняла браму,
у вени впорснувши отруту.
Дякую! Це називається, здається, антидот
Хай ці вірші, як і належить справжній поезії, стануть ПРОТИотрутою і загоять біль…