Спогади

          …Бо в старості кохають тільки очі.

                                            Ліна Костенко

Те озеро було качиним —

вода недобра і брунатна.

А я любила Вас очима,

хоча й того було занадто.

На осінь небо повертало,

всихали трави і надії,

птахи у вирій відлітали

і дзвони били щонеділі.

Як і тоді, на східцях храму,

де йшли ми з Вами попід руку,

коли навіщось я обрала

на щастя Вас, а чи на муку…

А доля зачиняла браму,

у вени впорснувши отруту.