Коли ще й спати, як не взимку!
Бо й сонце сонне не встає.
Кружляють заспані сніжинки,
і церква спить, і дзвін не б’є.
Закуті в кригу, океани
гамують хвиль буремний біг,
ущухли смерчі та бурани,
і тільки тихий-тихий сніг
нечутно обіймає простір,
ущент висвітлює довкруг
вікно, кімнату, сонну постіль,
сумбурних снів невпинний рух.
Коли ті весни і чи будуть?
Чи брешуть всі календарі?
Накрило снігом халабуду,
паркани, яблуні, горіх.
Сплять осоружні та жадані.
Спить зірка й місяць молодий…
Якщо весна колись настане,
озвись до мене!
Пробуди!
Ларисо, гарна і щира СОННА лірика! Мені теж узимку спиться по-особливому…
Дякую, Оленко!