Сонний вірш

Коли ще й спати, як не взимку!

Бо й сонце сонне не встає.

Кружляють заспані сніжинки,

і церква спить, і дзвін не б’є.

 

Закуті в кригу, океани

гамують хвиль буремний біг,

ущухли смерчі та бурани,

і тільки тихий-тихий сніг

 

нечутно обіймає простір,

ущент висвітлює довкруг

вікно, кімнату, сонну постіль,

сумбурних снів невпинний рух.

 

Коли ті весни і чи будуть?

Чи брешуть всі календарі?

Накрило снігом халабуду,

паркани, яблуні, горіх.

 

Сплять осоружні та жадані.

Спить зірка й місяць молодий…

Якщо весна колись настане,

озвись до мене!

Пробуди!