За ким сумуєш, бабо снігова?
Кого щовечір пильно виглядаєш?
Ти — дівка чи солом’яна вдова?
Чом непохитна ти, чому не танеш?
І хай була б тендітна й чепурна,
і очі б діамантами іскрились —
то, може, не стовбичила б одна
або давно б із долею змирилась.
А то стоїш — не жінка — казна що!
Ну що за капелюшок, що за груди!
І що собі намріяла ти, що?
Іди вже, бо сміятимуться люди!
Пішла б собі з якимсь сніговиком
до ближнього притулку крижаного…
Або вдягай панчохи та трико,
паняй на сцену, розважайсь, небого!
А ти стоїш — ні мертва, ні жива.
Світ білий-білий, голова холодна,
посивіла від інею брова…
Ще вічність до наступного Різдва,
а ти в Різдво вже й вірити не годна.