Рипнуть іржаві ворота…

                      …дивляться з темних небес

                      загиблі поети й герої –

                      всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.

                                                             С. Фоменко

 

Рипнуть іржаві ворота. Браму прочинено, йди!

А на обличчі скорбота: вільно іти — та куди?

Так і собака, що змалку знав лиш ціпок та ланцюг,

жде від хазяїна знаку, дозволу взяти оцю

зроду небачену волю, звичний почути наказ,

здобрений опіком болю вкупі з командою «Фас!».

 

Так малолітній злочинець марить майбутнім життям,

але дверей не прочинить, кроку не зважиться сам

від буцегарні ступити, вбік відійти від біди.

Ліпше украсти чи вбити і замітати сліди

звичною стежкою далі: бійка, горілка, тюрма…

Де ж його мрії зухвалі? Світлі надії?.. Нема.

 

І роздирають надвоє, сповнюють болем ущерть.

Злодії, горе-герої тягнуть на муку, на смерть.

Матінко, сива й убога, де ти згубила синів?

Довга на волю дорога, й овид уже потьмянів…

Йди ж! Хай у місячнім сріблі вкажуть дорогу сліди.

Дивляться з неба загиблі, кажуть: Не бійся! Іди!

Листопад 28, 2015, 22:03
Кількість переглядів - 71
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)