Передмістя

Цвіте терен, терен цвіте,

                    Та й цвіт опадає…

                                      З народної пісні

Ти скажеш, це прогрес, що магістраль
колись змінила устрій передмістя?
Стрижуть газони і цвіте мигдаль,
де терен цвів і кози гризли листя…
Повім, не в цьому криється печаль.
Гірчить у серці туга полинова:
до літ жахливих голоду й мовчань
між цих вишень лунала інша мова.

Вона німує з кожного кута,
торкається до вуст моїх нечутно,
із вітром понад садом проліта,
із дощиком в гаю зітхає смутно.
Вплітається у гомін, щебет, спів,
шепоче з палімпсестів давніх істин…
Мій прадід жив серед оцих степів,
їх ще не називали передмістям.

Місив саман і долю будував –
любов та мрія додавали сили.
А як він жито жав, а як співав!
І як копав близьким своїм могили…
Усім настачив рідної землі,
та ще й лишилась – де її подіти!
Нехай хоч зайди, «щастя ковалі»,
й онуки їх саджають нині квіти.