Закоханість — виліковна. Дякую, допоміг:
сама б я не впоралась. Може, хіба — з роками.
Усі до останку склала б йому до ніг,
зайвість передчуваючи, наче підводний камінь.
Як там він? — не питатиму: певно, таки ніяк.
Сьорбаю врешті юшку, яку сама й заварила.
Хай би втонули в пам’яті біблійні очі й ім’я!
Якби ж не ішли під воду натхненні мої вітрила…