Білий чайник у змові із білим обігрівачем:
край вікна вони в парі стоять
і весь час белькочуть —
чи про те, як шибки поливає нічним дощем,
чи про те, що у грудні
безжалісно довгі ночі.
Трохи згодом — про віники чорних нічних дерев,
що сумлінно із неба
щоночі зірки змітають.
Що ось вийде хазяйка і трохи собі збере —
і крижинки очей
потеплішають і розтануть.
Яка тепла розмова! Завдяки Твоїй, Ларисо, уяві замислюєшся над тим, як ми прив’язані до побутових приладів, зокрема до тих, які нас обігрівають у холодні зимові дні, кип’ятять для нас воду… Здається, й вони переймають від нас дещо людське і людяне. Ще трохи – і можна повірити, що в них теж є серце!
Дякую, Оленко. І я твоїми новими надихнулася.