Паперові мої журавлики,
вірші білі та кольорові,
відлітайте, мої розрадники,
свідки суму мого й любові!
Десь невільне пташа озветься,
запримітивши ваш політ…
Так і серце за вами рветься —
з підреберної клітки — вслід.
Сніг густий замітає вікна,
сивим пасмом трясе димар.
І дивись — не дивись — не видно,
де розтали ви поміж хмар.