Не з неба зірку — із чагарника —
заламану із гілочки тонкої,
заплетену майстерною рукою,
фарбовану — то зірка ще така! —
даруєш ти… І блискітки летять,
і сунеться омана мерехтлива,
мов доленька — мінлива та примхлива,
поламана — та Майстрові простять.
І світиться країна за вікном,
гірляндами ліхтарними сповита, —
святкує забуття несамовито,
втішається салютами й вином.
А свято — як життя: позлітки й вати
позбудеться — і світ стає грубішим.
Поламане — й блискуче…
Втім — найбільше,
що міг би ти мені подарувати.