*****
Не зафарбовуються скроні —
хоч плач!
Тепер і ти — лише сторонній,
зазнач.
Мій давній друже, невгамовний
мій щем!
Мій сад, поглинутий умовним
плющем!
І хто штовхав тебе на сповідь,
ну хто?
Застряг у горлі нелюбові
ковток.
А скільки штормів промайнуло й
заграв!..
І ти ж не мрію — ти минуле
забрав.
І як мені зафарбувати
тепер
опале пір’я більмуватих
химер?..