Не Вам

Я не до Вас зверталась: Ви були

картиною в художній галереї,

і я зачудувалася, коли

спинилась випадково біля неї.

 

Не Вас тоді чекала я, не Вас.

Але очей зваблива золотавість

підносила мене, і я щораз,

у неї, наче в небо, загорталась.

 

Не Вами пам’ять повнилась моя —

іконою святою сяяв простір.

Хтось тихо Ваше вимовив ім’я —

і я стояла, мов незвана гостя,

 

не знаючи, куди себе подіти,

згубивши враз думки і лік рокам…

Нам вірші залишаються, як діти,

та я не Вам писала їх, не Вам.

 

Хоча тоді я ще цього не знала.

Земля вертілась, і курився шлях,

але було життя уже замало,

і миті розсипалися на прах.

 

І все в мені тоді кричало: «Зайва!»

Та я погано вірила словам.

І ось тепер у непідкупне завтра

не Вам я шлю запрошення.

Не Вам.