З Києва, в дорозі,
пізньою порою
сонце миргородське
котиться за мною.
Потяг мчить приречено
шляхом кимось обраним.
Колесо розпечене
поспішає обрієм.
В полі потяг — вужиком,
в небі сонце-полум’я!
Ліхтарі примружені…
Мчу над лісом-полем я!
Миготять безсонні
і стовпи, й тополі.
Котиться із сонцем
серце понад болем.