МОРЕ

Напевно, до моря, як завжди, вестимуть усі твої довгі дороги…

І теплою хвилею море оближе натомлені ноги,
і впустить тебе, поцілує, обійме — заманить

у найпотаємніші дивні солоні глибини, що повні любові й омани.
А потім відпустить — хоча мало силу лишити —

гойдати у хвилях, волосся твоє ворушити.
Отак цілувати довіку б могло безсоромно і ніжно…

Відпустить, та й годі, яким не було б воно грішним!..
І зайдеться штормом, заплаче, завиє, об скелі заб’ється,

укриється піною, чайкою раптом озветься.
І стане чекати, коли намандруєшся вдосталь,

тебе виглядати, у берег вдивлятися довго — і ревно, і тоскно.
У кригу загорне каміння, ущухне, застигне.

І знатиме: прийдеш ти — пройде століття чи тиждень.
Заграє веселкою: з ним тобі й горе — не горе…
…Якби я могла вибирати, я стала би морем.

2007 р.

Лариса Вировець