Нам нікуди іти — за нами Україна,
обкрадена, німа, скривавлена земля.
І ми вже, як батьки, не станем на коліна,
бо попіл праотців серця нам спопеля.
Ми знову, як колись, із тьмою наодинці:
на варті стоїмо, неначе на війні.
Супроти нас — кати, озброєні ординці,
а все, що є у нас, — звитяга і пісні.
Звитяга і пісні, надії на майбутнє,
і злидні матерів, і віра, і любов.
Ми вірили, що це — важливе, дійсне, сутнє,
та сипле перший сніг, прикривши першу кров.
Нас ніч оповила і душить поодинці,
та прах Вітчизни знов нам стукає в серця:
Тримаймося, брати! Тут завжди українці
стояли до кінця, стояли до кінця.
Дані опрацьовуються...