Місто цвіте салютами,
б’ється луна по стінах.
Свято — з Різдва й до лютого —
це за яким же стилем?
І самота у натовпі
зніме з очей полуду.
Ким дотепер була тобі?
Хто я? Лиш лялька вуду…
Смикай її ганчір’яну
душу — вона не рветься.
Наслідком чи причиною
біль той тобі ж озветься.
Навіть роки не вчать ніяк —
стелються низько димом.
Ледве було не вчаділа
лялька за довгі зими.
Зради були і зречення —
скільки ще треба зречень?
Зіллються в казку речення —
повний по вінця глечик.
Гостра така граматика —
з болю, надії, чуда…
Вигадала сама тебе —
отже, сама й забуду.
“Вигадала сама тебе — отже, сама й забуду”. Браво!