Камінь

Світлоокий,

ніжний мій королю,
будь зі мною:

пізньою порою
за вікном гілки старого дуба
графіку малюють – зриму, грубу.

Там дракон жахливий шкірить ікла.
Там дівча – я вже до нього звикла –
наче щось мені сказати хоче,
та кудись щезає опівнóчі.
Хижаки у листі причаїлись.
Вчора – оси, мов думки, роїлись…

Дивні там, скажу тобі, істоти!
Варто сну на мить мене збороти,
як вони зникають між гілками,
на душі важкий лишивши камінь.

Мій нежданий, мій давно чеканий,
прибери,

відсунь,

зніми

цей камінь!