I
Мандруючи в Азії, на ночівлі в чужих домах,
ізбах, коморах та дерев’яних банях і теремах,
де кіптява вкрила шибки, що мають простір узди,
вкривайся кожухом і намагайся завжди
головою лягати в куток, бо в кутку, та ще й у
темряві, — важче змахнути сокирою — враз над нею,
обважнілою від недавно випитого, і в акурат
зарубати тебе на смерть. Вписуй коло в квадрат.
II
Бійся широкої вилиці, з місяцем включно, рябої
шкіри щоки; віддавай перевагу очам голубої —
не карої барви — та ще як дорога заводить у ліс,
у хащі. В очах, далебі, найголовніше — розріз,
оскільки в останню хвилину краще побачити все ж,
те, що — хоча й холодніше — прозоріше всяких одеж,
бо лід може тріснути, і в крижаній борні
у прорубу краще, аніж у глевкій, наче мед, брехні.
III
Завжди вибирай з тих хат, де надворі висять
пелюшки. З тими приятелюй, кому вже під п’ятдесят.
Мужик в цьому віці знає про долю достатньо,
аби приписати собі якийсь твій нехитрий статок;
так само — й баба. Гроші ховай у комір
шуби; якщо ж ти мандруєш без нічого такого —
в штанину нижче коліна, тільки не в чобіт: знайдуть.
В Азії чоботи — перше, що вкрадуть, мабуть.
IV
Просувайся в горах повільно, повзи, якщо треба повзти.
Здалеку гори величні — безглузді, коли поряд ти;
гори є форма поверхні, поставленої сторчма,
здається горизонтальною стежка, звивиста зокрема.
По суті ж вона вертикальна. Лежачи в горах — стоїш,
стоячи — ти лежиш, доводячи цим, що, лиш
в падінні ти незалежний. Так перемагають страх,
запаморочення над прірвою й захоплення на верхах.
V
Не відгукуйсь на «Ей, паря!» Будь — мов глухий і німий.
Навіть знаючи мову, не говори на ній.
Намагайся не виділятися — в профіль, анфас; порою
просто не мий обличчя. І коли десь пилою
ріжуть горло собаці, то не хмурній. Палиш — гаси
цигарку в плювок. Щодо речей — носи
сіре, під колір землі, особливо — спіднє,
щоб тебе не зарили зрештою, спокусившись, в землю обридну.
VI
Зупинившись в пустелі, викладай стрілу з камінців,
щоб, прокинувшись раптом, одразу побачити ціль,
напрямок руху дізнатись. Бо демони там щоночі
подорожнього шарпають. Той, хто їх слухати схоче,
може вмить заблукати: крок в сторону — і кранти.
Привиди, духи, демони — вдома в пустелі. Ти
переконаєшся сам — шурхіт піска не втіша —
коли від тебе також лишиться сама душа.
VII
Ніхто достеменно ніколи нічого не зна.
У провідника попереду спина широка й міцна.
Дивись і тримайся — думай, що дивишся в майбуття —
тримайся від нього на відстані — наскільки можливо. Життя
це є, по суті, відстань поміж сьогодні і
завтра, інакше — майбутнім. Кроки прискорювати свої
варто, тільки якщо за тобою — життя ж бо дорожче —
хтось буде гнатись: убивця, грабіжник, минуле тощо.
VIII
У кислому смраді ганчір’я, в запаху кізяка
цінуй байдужість речі до погляду чужака
і сам втрачай свої обриси, будь недосяжним для
бінокля, спогадів, жандарма або рубля.
Кахикаючи в хмарі пилу, човгаючи по багні,
яка різниця, зблизька чимось будеш ти, а чи ні?
Навіть ще й краще, що про тебе з ножем чоловік
як про чужого не встигне подумати вже вовік.
IX
Річки в Азії з вигляду довші, ніж будь-де у світі,
багатші алювієм, тож каламутніші, і у долоні вмитій
щойно води зачерпнеш — залишається осад,
той, хто з них п’є, шкодує, що пив з них досі.
Не довіряй відображенню. Перепливай на ту
сторону на власноручно збитому тобою плоту.
Знай, що сяйво багаття вночі, навіть слабе,
плинучи з берега вниз, ворогу зрадить тебе..
X
Пишучи звідси листи, не повідомляй про те,
з чим зіткнувся в дорозі. Інших торкайся тем,
пиши про себе, про почуття та інше — лист
можуть перехопити. І взагалі-то лиш
пера переміщення вздовж паперу — це
збільшення прірви з тим, кому вже не глянеш в лице,
сісти з ким чи лягти не зможеш, кого, всупереч письму, —
більше ти не побачиш. Байдуже вже, чому.
XI
Коли на плато пустому стоїш ти самотньо під
бездонним куполом Азії, де в голубий небозвід
пілот або янгол зрідка свого додає крохмалю,
і ти мимохіть здригаєшся, свою відчуваючи малість,
знай же, що простір, якому, здається, не треба більше
нічого, насправді так сильно нуждається в іншому
погляді з боку, оцінці, критерії порожнечі.
І тільки один лиш ти здатен на ці безумовні речі.
Иосиф Бродский
Назидание (1987)
I
Путешествуя в Азии, ночуя в чужих домах,
в избах, банях, лабазах — в бревенчатых теремах,
чьи копченые стекла держат простор в узде,
укрывайся тулупом и норови везде
лечь головою в угол, ибо в углу трудней
взмахнуть — притом в темноте — топором над ней,
отяжелевшей от давеча выпитого, и аккурат
зарубить тебя насмерть. Вписывай круг в квадрат.
II
Бойся широкой скулы, включая луну, рябой
кожи щеки; предпочитай карему голубой
глаз — особенно если дорога заводит в лес,
в чащу. Вообще в глазах главное — их разрез,
так как в последний миг лучше увидеть то,
что — хотя холодней — прозрачнее, чем пальто,
ибо лед может треснуть, и в полынье
лучше барахтаться, чем в вязком, как мед, вранье.
III
Всегда выбирай избу, где во дворе висят
пеленки. Якшайся лишь с теми, которым под пятьдесят.
Мужик в этом возрасте знает достаточно о судьбе,
чтоб приписать за твой счет что-то еще себе;
то же самое — баба. Прячь деньги в воротнике
шубы; а если ты странствуешь налегке —
в брючине ниже колена, но не в сапог: найдут.
В Азии сапоги — первое, что крадут.
IV
В горах продвигайся медленно; нужно ползти — ползи.
Величественные издалека, бессмысленные вблизи,
горы есть форма поверхности, поставленной на попа,
и кажущаяся горизонтальной вьющаяся тропа
в сущности вертикальна. Лежа в горах — стоишь,
стоя — лежишь, доказывая, что, лишь
падая, ты независим. Так побеждают страх,
головокруженье над пропастью либо восторг в горах.
V
Не откликайся на “Эй, паря!” Будь глух и нем.
Даже зная язык, не говори на нем.
Старайся не выделяться — в профиль, анфас; порой
просто не мой лица. И когда пилой
режут горло собаке, не морщься. Куря, гаси
папиросу в плевке. Что до вещей, носи
серое, цвета земли; в особенности – бельё,
чтоб уменьшить соблазн тебя закопать в нее.
VI
Остановившись в пустыне, складывай из камней
стрелу, чтоб, внезапно проснувшись, тотчас узнать по ней,
в каком направленьи двигаться. Демоны по ночам
в пустыне терзают путника. Внемлющий их речам
может легко заблудиться: шаг в сторону — и кранты.
Призраки, духи, демоны — дома в пустыне. Ты
сам убедишься в этом, песком шурша,
когда от тебя останется тоже одна душа.
VII
Никто никогда ничего не знает наверняка.
Глядя в широкую, плотную спину проводника,
думай, что смотришь в будущее, и держись
от него по возможности на расстояньи. Жизнь
в сущности есть расстояние — между сегодня и
завтра, иначе — будущим. И убыстрять свои
шаги стоит, только ежели кто гонится по тропе
сзади: убийца, грабители, прошлое и т. п.
VIII
В кислом духе тряпья, в запахе кизяка
цени равнодушье вещи к взгляду издалека
и сам теряй очертанья, недосягаем для
бинокля, воспоминаний, жандарма или рубля.
Кашляя в пыльном облаке, чавкая по грязи,
какая разница, чем окажешься ты вблизи?
Даже еще и лучше, что человек с ножом
о тебе не успеет подумать как о чужом.
IX
Реки в Азии выглядят длинней, чем в других частях
света, богаче аллювием, то есть — мутней; в горстях,
когда из них зачерпнешь, остается ил,
и пьющий из них сокрушается после о том, что пил.
Не доверяй отраженью. Переплывай на ту
сторону только на сбитом тобою самим плоту.
Знай, что отблеск костра ночью на берегу,
вниз по реке скользя, выдаст тебя врагу.
X
В письмах из этих мест не сообщай о том,
с чем столкнулся в пути. Но, шелестя листом,
повествуй о себе, о чувствах и проч. — письмо
могут перехватить. И вообще само
перемещенье пера вдоль по бумаге есть
увеличенье разрыва с теми, с кем больше сесть
или лечь не удастся, с кем — вопреки письму —
ты уже не увидишься. Все равно, почему.
XI
Когда ты стоишь один на пустом плоскогорьи, под
бездонным куполом Азии, в чьей синеве пилот
или ангел разводит изредка свой крахмал;
когда ты невольно вздрагиваешь, чувствуя, как ты мал,
помни: пространство, которому, кажется, ничего
не нужно, на самом деле нуждается сильно во
взгляде со стороны, в критерии пустоты.
И сослужить эту службу способен только ты.