Іван Єлагін. “Смолиста хвоя важчає, і рідний…»

*****

Смолиста хвоя важчає, і рідний

солодкий запах в сутінках розливсь.

Хай вік би так! Якби не цей обхідник,

що над чавунним колесом схиливсь!

 

Це я про що? Так, про смолу, про хвою.

Дні виринають почергово всі.

Платформа.  Вечір. Музика.  Ми двоє…

Якби лиш суть не в колесі оцім!

 

Бо тільки з місця зруште на краплину —

наваляться від’їзду сотні верст!

Розхристана на обрії ялина

на все минуле начертала хрест.

 

І поїзд скаче, насипом петляє,

трясе і заколисує до сліз,

так, наче зуб на зуб не потрапляє

у рейок, шпал, у стиків і коліс!

 

Він день і ніч б’є простори навиліт,

розлуками наповнений без меж.

Когось, з одного боку, обезкрилить,

а з іншого — когось окрилить все ж!

 

 

___________

___________

 

Иван Елагин

 

* * *
Смеркается. И запах хвои слаще.
Смолистый воздух кажется весом.
Вот так бы век! Когда б не этот смазчик,
Склоненный над чугунным колесом!

О чем же я? Так. О смоле. О хвое.
Всплывают дни поочередно все.
Платформа. Вечер. Музыка. Мы двое.
Когда бы суть не в этом колесе!

Но только сдвиньте, только с места троньте –
И всей тоской обрушится отъезд!
Распахнутая ель на горизонте
Над всем, что было, вычертила крест.

И поезд скачет с насыпи на насыпь,
Укачивает и трясет до слез,
Как будто зуб не попадает на зуб
У рельс и шпал, у стыков и колес!

Он день и ночь пространство бьет навылет
И до краев разлуками налит.
В одном конце кого-то обескрылит,
А на другом кого-то окрылит!

 

Лютий 4, 2019, 19:13
Кількість переглядів - 1
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук