Іван Єлагін. “Слова як камінь…”

* * *

Слова — як камінь — зроду не здригнуться.
Всю ніжність, поки зліпиш, зішкребеш!
Мій бідний вірш, ти щільно застібнувся —

які вітри розхристають тебе?

 

За те, що я поетом прикидався,
за те, що музу називав сестрою,
за те, що в білий світ колись подався
в одежі нетутешнього покрою –

 

прокрустовим був ложем кожен склад мій,
і ледве дихав кожен вірш новий.
Душа моя мистецтвом недоладно
була сповита в саван гамівний.

 

Рясні слова мій затуляли обрій,
загородили світ без вороття.
Щоб вірш мій бездоганним був і добрим,
напризволяще кинуто життя.

 

Я долю зрадив. Скільки сліз і стиду
я  їй жбурнув пудовим клумаком!
Я обернув її в каріатиду,
зіщулену під кам’яним рядком.

 

Иван ЕЛАГИН

* * *

Слова что камень – никогда не дрогнут,
Я их ваял, всю нежность соскребя.
Мой бедный стих! Ты наглухо застегнут.
Какие ветры распахнут тебя?

 

За то, что я прикинулся поэтом,
За то, что музу называл сестрой,
За то, что в мир ушел переодетым
В чужое платье на чужой покрой –

 

Мой каждый слог мне ложем был Прокруста!
Мой каждый стих рождался чуть дыша!
Смирительной рубашкою искусства
Спеленута свободная душа.

 

Мой горизонт словами был заставлен.
Они всё солнце заградили мне!
Затем чтоб стих был набело исправлен,
Вся жизнь моя заброшена вчерне.

 

Я предал жизнь! Обиду за обидой
Я наносил ей сам своей рукой!
Я приказал ей быть кариатидой,
Согнувшейся под каменной строкой

 

Лютий 1, 2019, 22:10
Кількість переглядів - 6
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук