Жити під гаслом «чудес не буває»,
слухати співи дощів безупинних,
перебирати перлини-слова, і
заново світ сотворяти із піни.
Зимно на серці. І стіни не гріють —
так каламутно, тривожно та в’язко.
Літо, мов пані огрядна, старіє:
пудриться, охкає, терпить фіаско,
та не здається, і вперто фарбує
губи побляклі яскраво-червоним,
пряно та солодко пахнути буде
свіжим парфумом лілей та півоній.
Тільки під вечір тремтить безпорадно
вулиць промоклих одежа благенька…
Тьмяна кімната, сире простирадло —
і горошин під периною жменька.
2010
Дякую, Оленко. Я виросла на казках Андерсена, тож ніяк без них не виходить.
Ларисо, у мене якась особлива незрозуміла любов до казкових ремінісценцій у віршах. Тому люблю і цю Твою поезію з тонкою андерсенівською пуантою.