Хата скраю

З упертістю, вартою кращого застосування,
я хату будую — як ластівка — в’юсь над гніздом.
Між лихом колишнім і щастям долаю кордон.
Терпляче, завзято, приречено — наче востаннє.

 

І стіни міцніють, тепло позичаючи в літа.
Осінні дощі шанобливо вмивають шибки,
а зими… Лиш зими ідуть та ідуть навпрошки,
лишаючи сніг у серцях, на повіках, на вітах.

 

І діти зростають так швидко — не наші неначе…
То ночі коротшають знов, то коротшають дні,
і давні кохані вікують на самотині,
і блазні з гранатами книгу життя нам тлумачать.

 

Здіймає імперія в смертній агонії війни —
крихку рівновагу й метелик порушить крилом.
Мов скраю, будую хатину, де ми загалом
від воєн, біди і самотності будемо вільні.

Жовтень 29, 2015, 11:23
Кількість переглядів - 52
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)