Літо, сестричко, вже перевалило за гребінь –
звідки тут повені взятись чи буйному цвіту…
Вибач йому. Не кляни, не жалійся, не гребуй:
літо як літо.
Ліки щоденні гіркі, мов отрута мигдальна.
Пий цю мікстуру і пóсмаку м’яти очікуй —
наче тих слів, що забракло у мить вирішальну,
й певно довіку.
Зламаний прут у старої іржавої клітки,
ниє ребро — ані співу, ні вільного лету.
Все і залишиться так: ні для чого, нізвідки —
так, для сюжету…
Дані опрацьовуються...