1.
Дванадцять років — як дванадцять місяців:
у кожного свій норов був і колір.
Ми й не гадали, скільки в них поміститься
очікувань, вагань, жадань, докорів,
нічних дзвінків, нервових недомовок,
пекучих сліз, листів, присвячень, зречень…
Ми й слово те відправили у сховок:
любов погано в’яжеться до втечі.
Тож не картай, що сад мій знову квітне,
що ваблять зорі і душа співає,
що хтось мені всміхається привітно,
і я йому у відповідь киваю.
2.
Цей травень — не тринадцятий, а перший:
ніколи досі так не пахли квіти,
так соловейко не співав довершено,
дерева так не вміли гомоніти.
Заграви — театральні, як вистави,
а кожен дощ — буремна тепла повінь!
І ти нічого їм не протиставиш —
що можна протиставити любові?