Вмикаються поволі ліхтарі —
раптовий дощ перетворивсь на вечір.
Химерними здаються звичні речі
о сутінковій дощовій порі.
Тут літепло розлито по стежках,
отари синіх хмар пливуть за обрій.
Тут яблуні врожай плекають добрий
і плине ніч, легка й не гомінка.
На варті покотилівські дуби —
три велети суворі й темнолиці —
тримають небо, ловлять громовиці,
боронять від юрби і від журби.
А десь на Сході йде кривава січ
за землю цю, плоди її та надра.
Орда повзе і зазіхає знагла
на ці стежки, і літепло, і ніч.
Виття сирени тишу розітне:
поранених відвозять до шпиталю.
А я питаю (в кого я питаю?!),
коли, коли біда оця мине?