Перед лікарнею


Трошки тривожно, але знов треба ремонтувати хребет. І головне, я розумію, що кращим він в мене вже не буде ніколи, бо просто вже нема куди :)  Друзі, бережіть здоров’я замолоду! Ну я  сподіваюсь, що наступного, 2020-го року знову матиму вигляд хоча б такий, як на нинішньому фото. А що? Вишиванки та пошиті мною спіднички мене дочекаються. А мальви зацвітуть вчасно.
"Пора цвітіння мальв і тверезіння глузду...".
Вересень 17, 2019, 7:02

Про дохлих коней


Осипають рожеві тюльпани пелюстки на моє підвіконня і, о диво, з ними осипаються з душі пристрасті, що краяли душу, рвали її — не навпіл — на дрібні клаптики, та все по-живому...
Чому люди так ускладнюють своє життя? Та ще якби ж тільки своє! Розставляють крапки над і, докопуються до суті (наче вона скарб), палять мости, а потім їх знову наводять. Підтримують стосунки, щоб було що з’ясовувати. З’ясовують, щоб було що розірвати. І весь цей фарш нашпиговують власними фантастичними вигадками, приперчують художнім словом, присолюють сльозою... а потім ставлять в духовку і сідають на хвилинку за монітор. Щоб опівночі витягти на чорному противні залишки того, що мало бути (на вибір): справою життя, останнім коханням, найміцнішою дружбою.
А я знову думаю про "дохлого коня" з англійського жартівливого прислів’я (дякую, Люцинко: саме на твоїй сторінці ФБ я його прочитала вперше): "Якщо бачиш, що скачеш на дохлому коні, — злізь".
Злажу з усіх своїх коней, і чомусь згадується російське жартівливе:
"А кони все скачут и скачут, А избы горят и горят".
І чому мої коні завжди дохлі?
Втім, може, вони й не дохлі. Просто — не мої, тому прикидаються дохлими. І я їм вірю.
Піду далі пішки...
Дякую, тобі, доленько! Скоро видам нову книжку. Якби не коні, вона не написалася б так швидко.
 
 
Лютий 7, 2019, 20:25

Про левів


Вчора я знову давала свідчення  у справі про "покотилівського маньяка".
Здається, я вже почала розуміти, чому справа не просувається. :cry:
Сьогодні вночі мені раптом приснилося, що на покотилівській вулиці я рятуюсь від лева з левицею в якомусь вутлому дерев’яному приміщенні, в якому з обох боків не зачиняються фанерні двері. Чи втримала я оборону — не знаю, бо прокинулася раніше від жаху і довго ще не могла заснути.
Це я до чого веду...
Я — практично єдиний уважний свідок деяких подій та речей, і на питання, чи наполягаю я на деяких деталях, відповідаю "наполягаю".
Тож якщо я раптом зникну чи ще щось зі мною трапиться, то не сумнівайтесь: жодного маньяка там не було.
Своєю версією подій, які відбувалися на покотилівському відтинку мереф’янського шосе вранці 2.11.2018 я поділилася тільки з близькими людьми. Втім на цій версії я якраз не наполягаю. Поживемо — побачимо...
І ще на всяк випадок хочу попередити друзів і знайомих: я не маю і ніколи не мала схильності до самогубства. Раптом що...
 
Грудень 14, 2018, 9:08

Чарівне запустіння. Покотилівка-2017.

«Чарівне запустіння», — як назвав колись моє подвір’я один знайомий харківський поет. Втім знімки з телефону тішать око дуже реалістичною передачею кольорів.
З мініатюрного «ставка» під маленькою вербою час від часу долинає кумкання жабеняти. На дощ... Стежками вночі мандрує їжачиха з маленькими їжаченятами.
Арка з трояндами, клематисами і ліхтарем є для мене брамою до власного раю, де вщухають роздратування й біль, зменшується тривога.
Іноді я не розумію, як би я могла жити без свого саду, без кремезних дубів-охоронців, велетенської старої берези та древньої липи, які оточують мій двір з усіх боків і бережуть спокій мешканців і мій.
 
 
 
Липень 15, 2017, 20:29

Романтичний сюрприз


Дівчата, я не знаю, чому треба було робити подарунок інкогніто, але вчора мені був фантастичний сюрприз. Подзвонив хлопець, спитав, куди принести подарунок від невідомої дарувальниці і за дві години вручив мені свіжий букет з 11 троянд мого улюбленого кремово-помаранчевого кольору, загорнутий в химерну мереживну білу сіточку, і півтора кілограми блискучих, наче намальованих, полуниць в упаковці з великим помаранчевим бантом.
Чесно скажу, що полуниці в мене цього року були вперше, та й людей в офісі чимало :), тож сфотографувати цю частину подарунка я просто не встигла.
А трояндами ділюся.
Ніколи не думала, що мене можна так вразити. Настрій запам’ятається на все життя. І якийсь він стійкий... :)
Але ж, може, признаєтесь, кому я маю бути вдячна?
P.S.
Таки знайшлась "винуватиця" мого свята. І на моє прохання надіслала мені моє фото під час того моменту. Я стою трошки розгублена, зніяковіла, але щаслива.
Ось так завершилася моя робота у видавництві «Фоліо». Це був останній тиждень.
 
Травень 28, 2016, 8:38

Яким він буде, 2016?


Це перший Новий рік, коли я почуваюсь абсолютним мізантропом: зовсім не хочеться нікого вітати або чути привітання — навіть від близьких друзів. Хочеться мати багато-багато часу, щоб дивитися у вікно на зміну кольорів, читати хороших поетів і щось писати. Ще не відмовилася б прогулятися лісом з собакою і повалятись в ліжку — не до восьмої ранку, а хоча б до дев’ятої...
Однак в понеділок маю йти на роботу, а тому треба сидіти й працювати над обкладинками та ретушуванням чужих фото. (Де в нас тут смайлики з вишкіреними іклами?)...
Отже новий рік обіцяє бути точнісінько таким самим, як попередній. Принаймні для мене.
З чим і вітаю себе і друзів. Друзі, ви ж сильніші за мене? Зробіть свій рік кращим!
Січень 2, 2016, 19:04

На порозі — 2016 рік!

На порозі — 2016 рік. А я зовсім не готова до нього.
Ранок 31 грудня я провела в новій котельній, де недавно встановили котел на дровах.
Грудень 31, 2015, 19:06

Наші програмісти - найкращі!

Поки я тут скиглила, Марина з Олексієм зробили нам подарунок до Святого Миколая.  :-)
На сторінках з картинами і світлинами тепер з’явилася можливість сортування зображень в альбоми!
Дякуємо!
Грудень 18, 2015, 19:00

18 грудня 2015

Кілька днів тому я вдруге розіслала листи всім авторам нашого "Рівнодення". Цього разу — з проханням нарешті почати користуватись сайтом. Але складається враження, що це місце в інтернеті кимось зурочене. Оля Башкірова подзвонила і знову зникла. Наталя навіть не з’являється.
Вочевидь, дівчата, не так вже й потрібен був сайт?
Почекаємо ще півроку-рік, а тоді щось зміню.
 
Мені мріялося про місце творчих зустрічей, де можна ознайомитись з новими творами колег, розмістити й почитати вірші улюблених поетів, порадитись щодо нового твору і надихнутись, написати щось нове, знаючи, що його прочитають.
Шкода.
Грудень 18, 2015, 18:55

5 грудня 2015 р.

Вчора ввечері нарешті було "прорвано блокаду" Покотилівського приватного сектору, яка почалася вранці в середу (2 грудня) з раптовим нічним снігопадом. Як з’ясувалося, зими ніхто не чекав, тому не тільки попадали стовпи і дерева та позамітало стежки, а й зникла електрика і вода, порушився телефонний зв’язок і, звичайно, інтернет.
В наших умовах (без газа і з електричним опаленням) пережити ці кілька днів було нелегко.
Найбільш прикро навіть не те, що саме на цих вихідних я мала закінчити величезний обсяг роботи на комп’ютері, тож підвела людей.
Найгірше, що саме цими днями майстер повинен був встановити труби для опалення і води і під’єднати до них твердопаливний котел. Я так сподівалась, що температура в моїй кімнаті нарешті підніметься вище нинішніх дванадцяти градусів тепла!..
Ось так виглядає наш паркан і досі. Покривало - снігове.
Грудень 5, 2015, 10:06