На стежці

На стежці цій колись я упаду
на повному ходу
і, може, голови не підведу —
хай краще ти не знатимеш цього.
 
Бо стежка в’ється вільна і стрімка,
і на кермі рука,
і в небі птах, і гуркіт літака...
і, може, не сьогодні,
не сього...
 
Вересень 8, 2019, 16:53

Мене нема

Мене нема. Мене давно нема.
Я зникла поступово, непомітно,
вимогам цього світу
непідзвітна,
невпізнана, не спіймана, німа.
 
Кажу собі: «І це колись мине,
як все минає, як життя минає».
І я живу ще,
хоч мене немає.
Крізь мене небо світиться льняне.
 
Крізь мене шурхотять рогіз і верби,
і спритні пробігають ящірки.
Їх вже не вернеш,
і мене не вернеш:
не спиниш плин прадавньої ріки.
 
І це минеться. Я прошепочу
свою любов
до вас, мої далекі.
У вирій відлетять мої лелеки,
і ніч погасить небо, як свічу.
 
 
Вересень 5, 2019, 11:41

Спогади

          …Бо в старості кохають тільки очі.
                                            Ліна Костенко
 
Те озеро було качиним —
вода недобра і брунатна.
А я любила Вас очима,
хоча й того було занадто.
 
На осінь небо повертало,
всихали трави і надії,
птахи у вирій відлітали
і дзвони били щонеділі.
 
Як і тоді, на східцях храму,
де йшли ми з Вами попід руку,
коли навіщось я обрала
на щастя Вас, а чи на муку…
 
А доля зачиняла браму,
у вени впорснувши отруту.
 
 
 
Вересень 5, 2019, 11:38

Прощавай, смішна моя химеро...

Прощавай, смішна моя химеро,
мій наївний світе, прощавай!
Зникли з мапи всі твої озера,
на левадах вижовкла трава.
 
Згіркли води у старих криницях,
впала тиша на ліси й гаї.
Вже ані зозулям, ні дзвіницям
не злічити сумнівів моїх.
 
Давніх чарів присмак гарбузовий
губиться між струхлих сторінок.
Не відродить їх, не збудить знову
твій, уже негаданий, дзвінок.
 
 
Липень 10, 2019, 11:51

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)