Марія Маркова. Жимолость

Марія Маркова
Жимолость
 
Виросла жимолость, щоб від будинку важкого,
від корабельного крену відхлинуть, піти.
Щоби здригатися і розпадатись від грому,
пінно цвісти.
 
Згодом вона під собою весь дім поховає.
Буде під вітром зелена гойдатися рать.
Іншого їй не залишиться в цілому раї —
лиш відбирать.
 
Так відбери ж цей кораблик — не дам йому ради!
Швидше, допоки не знявся смертельний борей!
Щоби зімкнулись під гребнем дев’ятого саду
стулки дверей.
 
 
 
Мария Маркова
Жимолость
 
Выросла жимолость, чтобы от тяжести дома,
от корабельного крена отхлынуть, уйти.
Выросла вздрагивать и распадаться от грома.
Пенно цвести.
 
Время спустя она дом под собой похоронит.
Будет под ветром сминаться зелёная гладь.
Ей ничего не останется, видимо, кроме
как отбирать.
 
Так отбери у меня, провожающей взглядом,
тонущий этот кораблик сейчас же, скорей,
чтобы сомкнулись под гребнем девятого сада
створки дверей.
 
 
Вересень 23, 2018, 18:24

Лада Міллер. Там, за хмаркою

На здичавілий голий берег
Смурний, самотній вийде Бог:
Ось біль як ліки від істерик,
Ось щастя — засіб від тривог.
 
Нудьга — як мудрості основа
і віра — стійкості печать.
Та з року в рік, за словом слово —
Усе журба, усе печаль…
 
Лиш там, за хмаркою, за краєм,
Десь позирає з висоти
Любов…
Не бачила, не знаю.
Хіба що розтлумачиш ти.
 
 
Лада Миллер
Там, за облаком
 
И Бог на дикий, голый берег
Выходит, хмур и одинок.
Вот боль - лекарство от истерик,
Вот счастье - средство от тревог.
 
Вот скука - мудрости основа,
Вот вера - стойкости печать.
Из года в год, за словом слово,
И все - тоска, и все - печаль...
 
Но там, за облаком, за краем,
Где неразгаданная тишь -
Любовь...
(Не видела, не знаю,
Вот разве ты мне объяснишь.
 
 
 
Вересень 23, 2018, 18:17

«Знов жити осені несила...» Лада Міллер (з рос.)

*****
Знов жити осені несила —
Дощ зі сльозами навздогін.
Дерева поскладали крила
Й попритискалися до стін.
 
Туманом річка занедужа,
Затихне передзвін води.
А я люблю тебе ще дужче
І безоглядніш, ніж завжди.
 
Хай небо важче від бруківки —
Зважай лиш на тепло сердець,
Поки цвірінькає із гілки
Неперелітний горобець.
 
 
 
*****
Лада Миллер
Не робей 
 
Опять осеннее бессилье - 
Дождь со слезами пополам. 
Деревья складывают крылья
И прижимаются к домам.
 
Река туманами болеет
Немеет звонкая вода,
А я люблю тебя сильнее
И беззаветней чем всегда.
 
Пусть небо ниже, ближе, строже,
Но ты мой ангел, не робей,
Пока на ветке врет безбожно
Неперелетный воробей.
Вересень 7, 2018, 19:01

Наталія Борисова

Зарозумілому поетові
з російської
 
Як ти таке створити зміг?
Їй-богу, твори геніальні!
Хоч навпаки читаєш їх,
Хоч навскоси, а чи дзеркально!
Рядки на літери порвеш,
Всередину засунеш кутні...
Нічим ти їх не зіпсуєш:
Здоровий глузд у них відсутній.
Січень 5, 2016, 22:19

З Олександра Кабанова

***
Із пісні викинеш слова
у будь-який словник.
І більше не росте трава,
і дзвін церковний зник.
Лиш січень срібно хилита
в ярах свою журбу.
І тужить гірко в небі та,
що їй ти милим був.
 
Листопад 27, 2015, 13:29

З Леоніда Каденка

***
В’ються зграї грачині — не спиниш.
Як від довгої сплячки бува,
півдня знову цурається північ,
від землі відсихає трава.
 
Мов прийшов до заморського царства,
а зима до кісток дістає.
Невимовне моє яничарство,
нескінченне вигнання моє.
 
Рік за роком, я котру вже зиму
в цій країні, мені не чужій,
відбуваю самотницьку схиму
в мови рідної на рубежі.
 
Листопад 27, 2015, 13:20

З Дмитрія Бикова

Як шкода, що нема ще осінніх прикмет —
Зеленіє, мов в оранжереї.
Не такі вже і сильні, сказав би поет,
Наші ямби і наші хореї.
 
Щось залишити — зовсім безсилі вони,
Щось утримати — також безсилі —
Тож сум’яттям і острахом повняться сни:
Непостійні такі наші милі.
 
Ще води не торкнулися пасма імли,
Ще прозорість небес невагома.
І питатися марно, чи довго, коли, —
Це вже визначено і відомо.
 
І навіщо тебе відпускаю я знов
І тремчу, і надії плекаю?
Анно, серце моє, улягається кров,
Я у сумі своїм потопаю.
 
Світло осені річку й траву огорта,
Світло осені в заростях тане,
В світлі тому й твоя голова золота,
Й дітлахи, що збирають каштани.
 
Жовтень 30, 2015, 13:32

З Лади Міллер "Яблуко"

Яблуко знайдеться — буде і привід упасти.
Ти моє яблуко-тиблуко, пристрасті пастка.
Встигнеш-достигнеш в десницю осінню живую.
Жити без тебе не можу — без тебе живу я.
 
Ввечері надто буває так боляче, прикро!
Дай скуштувати бочок, поки жовтень не викрав!
Соку благаю, розплескую срібло хмільне...
Ти — моє яблуко, я ж бо — ребро запасне.
 
Сад оживає, регоче, злітає із брами.
Яблучний вітер — та де там: завії, бурани!
Завтра зима, а поки що зберу про запас
Стиглих, щасливих, до смерті закоханих — нас.
Жовтень 30, 2015, 13:26