МОРЕ

Напевно, до моря, як завжди, вестимуть усі твої довгі дороги...
І теплою хвилею море оближе натомлені ноги,
і впустить тебе, поцілує, обійме — заманить
у найпотаємніші дивні солоні глибини, що повні любові й омани.
А потім відпустить — хоча мало силу лишити —
гойдати у хвилях, волосся твоє ворушити.
Отак цілувати довіку б могло безсоромно і ніжно...
Відпустить, та й годі, яким не було б воно грішним!..
І зайдеться штормом, заплаче, завиє, об скелі заб’ється,
укриється піною, чайкою раптом озветься.
І стане чекати, коли намандруєшся вдосталь,
тебе виглядати, у берег вдивлятися довго — і ревно, і тоскно.
У кригу загорне каміння, ущухне, застигне.
І знатиме: прийдеш ти — пройде століття чи тиждень.
Заграє веселкою: з ним тобі й горе — не горе...
...Якби я могла вибирати, я стала би морем.
 
 
2007 р.
 
© Фото Андрія Лабзенка, 2018 р.
Вересень 23, 2018, 17:47

Напиши на прощання пісеньку

Напиши на прощання пісеньку,
бо хіба ж не було, про що?
Перепіниться, переміситься,
ти простиш, та і я прощу.
 
Потопаючи й виринаючи,
наковтаємось ще води.
Знати б, в чому моя вина, іще...
Втім ідеш – так уже іди!
 
Ніч огорне холодним простором,
піде обертом голова.
Хоч яким би ти був апостолом –
третій півень уже співа.
 
 
 
Травень 9, 2018, 8:14

СОБАЧЕ

А казали: вода із киснем,
захлинешся, та не помреш.
І занурили. І притисли.
Людський підступ не знає меж.
 
От і я намагаюсь дихати,
А повітря – немов вода.
І всесильний хтось каже:
— Тихо там!
І безпристрасно погляда.
 
 
Січень 8, 2018, 13:55

Серпень

На зламаній гілці у яблук присмажені боки —
серпнева пательня — на сонці яєчню спече!
Лиш ти не зважаєш, бо «поки ж те сонечко, поки?» —
йому і мені підставляєш  засмагле плече.
 
І доки ти поряд, світанки наповнені змістом
і в’ється дорога стрімка, та напрочуд легка,
і хвилі прозорі, і небо ясне й променисте,
і яблуні щедрі.
Якби ж не ламатись гілкам!..
 
 
 
Серпень 20, 2017, 10:25

Не задивляйся

Не задивляйся, жінко, на очі карі
(не задивляйся й на голубі) –
бути із власником їхнім колись у парі
іншій належиться, – не тобі.

 
Вабить весна, і бузок – наче з глузду з’їхав,
пахощі щедро, як вина, ллє.
Серце безжурне вільно співає й диха –
ось тобі й радість,
щастя твоє і втіха,
як вони є.
 
 
Травень 19, 2017, 21:24

Квітка дурману

Над головами — марево золоте:
сиплеться листя, наче слова у рими.
Сад засинає. Тільки дурман цвіте:
він же індійський, він і не чув про зими.
 
І грамофони білі іще тремтять,
повняться джазом літніх п’янких мелодій,
та відвойовує осінь за п’яддю п’ядь,
холодом дихає: «Часу немає! Годі!»
 
Що тут лишиться, коли промине цей час,
квітка засохне, дивна і хвороблива?
Що тут лишиться після безжурних нас —
трунок дурману, марне чекання дива.
Жовтень 15, 2016, 15:21

ЯКБИ

Напиши мені вірш. Загорни у сувої туману
сутінкові будинки, вологість нічних ліхтарів
і краплину тепла —  нетривку, та солодку оману,
тихий вогник, що стомлені душі на мить відігрів,
 
відібрав у густої,  гіркої, мов дим, порожнечі
загазованих вулиць,
чужої, мов «секонд», юрби...
Напиши про ймовірність
і про неспроможність утечі,
про оте неможливе,
розкішне,
болюче
«якби»...
Лютий 28, 2016, 10:59

Не обертайся

Не обертайся, бо станеш стовпом соляним:
змовницьки щось шепотітимуть друзі позаду,
військо твоє порідіє, завваживши дим,
милий твій з іншою знайде утіху й розраду.
 
Не обертайся. Або обертайся туди,
де ще дзеркала до тебе прихильні й привітні,
мати жива ще і батько — такий молодий! —
донечки ж, донечки — наче черешні у квітні!
 
Тільки туди, де любов і наснага, яких
ще не здолали ні смерть, ні роки, ні хвороба,
де ще не склалися в небі всевладні зірки,
де іще безліч солодких, п’янких, норовких
днів, коли й доля угледить тебе і вподоба.
Лютий 1, 2016, 18:00

Холодне літо

Жити під гаслом «чудес не буває»,
слухати співи дощів безупинних,
перебирати перлини-слова, і
заново світ сотворяти із піни.
 
Зимно на серці. І стіни не гріють —
так каламутно, тривожно та в’язко.
Літо, мов пані огрядна, старіє:
пудриться, охкає, терпить фіаско,
 
та не здається, і вперто фарбує
губи побляклі яскраво-червоним,
пряно та солодко пахнути буде
свіжим парфумом лілей та півоній.
 
Тільки під вечір тремтить безпорадно
вулиць промоклих одежа благенька…
Тьмяна кімната, сире простирадло —
і горошин під периною жменька.
 
2010
Лютий 1, 2016, 17:58

Березнева пiдкова

Усміх теплий, слово рідне
в березневій завірюсі…
Чорна ніч розтане, зблідне,
зблисне місяцем у вусі.
 
Новорічно-ялинково
мерехтить позлітка вулиць:
Березіль, Сумська, ляльковий…
Сяє місячна підкова…
Вечір добрий! Ми вернулись.
 
Лютий 1, 2016, 17:44


Сторінка 1 з 3 1 2 3 »

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)