Бузок відцвітає. Уже побілів,
і травень дні-аркуші вітром гортає.
Відходять у літо його кораблі,
і пух тополиний над ними літає.
Бузок відцвітає, немов назавжди,
і дзвони церковні за ним калатають.
У небі надвечір палають мости,
у розпачі небо: бузок відцвітає.
Помовч про любов і весну, і жагу:
ми з травнем удвох — у хвилині мовчання.
Ще мить, і у безвість потроху відчалимо,
розтанемо у тополинім снігу.