Будинок мій мене переживе —
не трісне і не втратить рівноваги,
коли в нім панство з’явиться нове
й мінятимуться мешканців ватаги.
Їм буде тепло в люті холоди
і затишно в осінню непогоду,
Вітатиме господаря завжди
садочок постарілий біля входу.
Тут добре почуватиметься всяк.
Про це — подбала, знаю достеменно.
Мій добрий дім мовчатиме — про мене —
багато років після того, як…
Оленко, дякую тобі. Твої коментарі – як поема.
До зустрічі в Києві!
Почуття, якими перейнята ця поезія, – шляхетна гордість плодом своєї праці, шляхетне піклування, спрямоване в заобрійне майбутнє, і шляхетна туга – торкнулися мого серця. Дякую, Ларисо! І фото чудове. Він дуже красивий, Твій дім.