Боюся трохи сповіді твоєї

 

Боюся трохи сповіді твоєї:

я ще з тобою, але вже далеко.

Зеленим хмелем поросли алеї,

втекла вода з надтріснутого глека.

 

Метаморфоза спершу й непомітна…

Вгортаються міста в тумани білі.

Посушені метелики по вікнах

і по кутках — нотатки пожовтілі.

 

Довіра обертається журбою,

піснями тиша, а дощі – снігами.

Нам ні в чому звірятися з тобою

по цей бік неживої амальгами.

 

Лиши як є. Бо і воно минає.

Іще колись нам перехопить подих

від слова, що у згадках пролунає,

від полум’я, що жевріє на сході.

 

Листопад 22, 2018, 19:46
Кількість переглядів - 5
Подобається - 1
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за абеткою)