Священик у військовому шпиталі

— Душі поранені сповіді потребують.

Іде він в палату — в рясі або без ряси,

але з хрестом на грудях.

Хлопців розбудять…

Бачиш, сюжет простенький, без вихилясів.

Їм же потрібне слово — потрібне слово!

От він його й несе — хтось нести повинен…

Темрява ночі щоночі іде на лови,

світло ж — таке непевне і невловиме!

Я зазираю в очі, а в них — не тане:

десь під кривавим снігом лишились друзі,

тінь в балахоні танцює смертельний танець

і забирає з собою в звабливім русі.

Я зазираю в очі, чорніші ночі…

Я не зумію про це словами, бо слів немає.

Що не напишеш — пульсує і кровоточить.

Де те потрібне слово — не знаю.

А він це знає?