Єлена Касьян. ЛИСТИ ДО ТЕЙМІ. Лист десятий

Єлена Касьян

ЛИСТИ ДО ТЕЙМІ

* * *

Лист десятий

 

Якби час лікував, то куди нам таке здоров’я?

Здрастуй, світе,

скільки в тебе сердець відросло?

Як тепер з’ясувалось: найважливіша з умов є —

щоб тебе не любили просто комусь назло.

 

Найскладніше, Теймі, — освідчення в нелюбові…

Стос листів у моїй голові не знайшов адресата,

але я їх всі знаю напам’ять, до останнього слова.

Ми нестримано смертні,

отже винні, і це розплата.

Якщо треба платити, з нас візьмуть за вірші  по повній.

(Маю навіть підозру, Теймі, що передплатою).

 

Де говорять усі переважно про особисте,

не збагнеш, де живі,—

де прикинулись тільки живими.

Половина з них здохнути навіть готові публічно,

бо так більше гарантій, що хтось заплаче за ними —

за смішними, звичайними, лишніми…

 

А минулого, Теймі,  немає.

Листи мої хоч і летять ще,

та не дійдуть ніколи:

часи закінчились для них.

І колись ти прокинешся раптом у сьогочассі,

просто тут, просто посеред прямо ходячих,

серед тих, які поряд з тобою, живих-неживих.

 

Хто ми, Теймі, тепер,

що доходили тричі до краю,

що розгледіли всіх, хто безмовно стоїть за плечем?

Недомовлених станів майстри і прихованих прагнень,

мовчимо ні про що, і розмова порожня тече…

Глибше таїнства перелюбств —

те, що сховане під сургучем.

 

_______________________

Елена Касьян

ПИСЬМА К ТЭЙМИ

* * *

Письмо десятое

 

Если б время лечило, куда нам такое здоровье?

Здравствуй, свет мой,

и сколько сердец у тебя отросло?

Как теперь оказалось: одно из важнейших условий –

чтоб тебя не любили кому-то назло.

 

Самое сложное, Тэйми, признание в нелюбови…

Стопки писем в моей голове не нашли адресата,

но я помню их все наизусть, до последней строки.

Мы безудержно смертны

и, значит, уже виноваты.

Если надо платить, с нас по полной возьмут за стихи

(даже есть подозрение, Тэйми, что предоплатой).

 

Там, где все говорят преимущественно о личном,

не понять, кто живой,

а кто лишь притворился живым.

Половина из них даже сдохнуть готовы публично,

ибо больше гарантий, что кто-то заплачет по ним –

по смешным, по обычным, по лишним…

 

Тэйми, прошлого нет.

Моим письмам, отсюда летящим,

никуда не дойти,

и времён больше нет никаких.

И однажды ты просыпаешься в происходящем,

прямо здесь, посреди этих прямоходящих,

среди этих живущих с тобою, живых-неживых.

 

Кто мы, Тэйми, теперь,

побывавшие трижды у грани,

разглядевшие всех, кто безмолвно стоит за плечом?

Мастера́ недосказанных чувств, мастера́ состояний…

Потому мы молчим ни о чём, говорим ни о чём,

и сокрытое под сургучом

глубже таинств прелюбодеяний.

 

Лютий 17, 2019, 15:35
Кількість переглядів - 15
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук