Все стихи однажды уже были.
Слоем пепла занесло их, слоем пыли
Замело, и постепенно их забыли…
Юрий Левитанский
Перший ранок нового року.
Дослухаюсь до відчуття.
Що ж ти, Часе, береш з наскоку
частки мого життя?
Зачаровано на схід сонця
збляклі дивляться ліхтарі,
зауважують димний сон свій
на дахах димарі старі.
І світлішає поступово,
прозоріє душа, мов скло,
і приходить потрібне слово—
саме те, що колись було.
Дані опрацьовуються...
Оленко, дякую. Звичайно, мені важко розібратися, який словник вірний, а який ні. Але виходить, що поки я не довірялася словникам, а писала сама, писала більш грамотно.
Мені від початку здавалося, що має бути наголос на першому складі, але я зазирнула в словник… :))
Неодмінно спробую знайти іншу риму або щось зміню. Тільки трохи згодом.
Зараз листа тобі напишу, бо вдень інтернет чомусь зависав.
Гарна поезія і фантастична світлина, – я, може, лише з третього разу збагнула, що це не малярська абстракція, а реальне фото ранкового пейзажу за Твоїм, Ларисо, вікном, зроблене крізь запотіле скло! Єдине, що мені тут не до вподоби, – просторічний наголос “віршІ”. Поважні словники подавали й подають “вІрші”, хоча вже такий на загал досить непоганий Інтернет-ресурс, як “Словники України on-line” (http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/), наполягає на “віршАх”. Качуровський називав такі зміни в літературні нормі вернакуляризацією (йдеться про зниження рівня мови, впровадження в лексику культурного прошарку населення “вуличних” слів і словоформ). А от в іншій Твоїй поезії – “Він пише вІрші іншій жінці…” – наголос відповідає стилю!