Звізда Полин

…І смертоносна злива пролилась

З отруєної хмари. Наоколо

Неначебто нічого й не змінилось:

Калюжі голубіють проти неба,

Цвіте спориш брунатнофіялковим

Димоподібним цвітом.

Тільки бджоли

Пізнали перші безоглядну силу,

Таємну вбивчу силу, від якої

Не заховатись, не втекти живому.

І пасіка поволі порожніє.

Між вуликів, які, немов солдати,

На галяві ясній стоять рядами,

Найкращі гинуть першими. Поволі

З могутньої робочої родини

Лишається убога жменька бджіл,

Та й тим недовго ждати.

Стільники

Ще повні медом, світлим і пахучим,

І на черву чекає надаремно

Дбайливо запечатана перга.

Але безцільно лазить матка млява,

В ячейки, чи готові? — зазирає,

А не червить: вона тепер неплідна.

Була хороша матка, молода,

Злотопрозора, мов краплина меду,

А бджоли лагідні і працьовиті

(Не з грецьких лютих бджіл, які зненацька

Насядуть цілим роєм на людину,

В одежі знайдуть щонайменші шпари,

Дістануться за ковнір, під сорочку, —

І потім тнуть. І не з місцевих, чорних,

Що зроду звикли, як порторіканці,

Лише плодити трутнів та роїтись

Та красти мед по пасіках чужих).

Зате мокриці, гусінь, павуки

Розмножуються буйно, як ніколи.

І ось уже вощину точить міль,

І комашня собі лаштує стежку

Крізь чорну щілину — в саме гніздо.

 

Але щоранку ті, які лишились,

Останні бджоли пасіки пустої, —

Навік покірні Божому велінню —

Летять у поле, де синяк синіє,

Де при землі, розсипані між трав,

Ховаються голівки конюшини,

А медоносні зорі будяків

Підносяться в повітрі малиново.

Все менше їх вертається щоразу,

Котру піймають хижі бджолоїди,

Котрій на вітрі крила посіче,

І з тягарем впаде вона додолу,

Щоб більше не злетіти.

Що ж? Учімось

Перед обличчям смерти, без надії,

Священний довг сповняти до кінця.

 

Грудень 1963

Лютий 6, 2016, 21:28
Кількість переглядів - 95
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)