З вікна я бачу чорне пасмо гір,
Угадую грізні ворожі скелі…
Десь в висоті, здається, поміж зір —
Вогні в готелі.
Тунелями іде залізна путь,
Перекида мости через долини.
І струмені заковані ревуть
Про міць людини.
А там, у нас, де вітру вільний спів
І жита шелестіння потаємне —
Перед безмежжям золотих степів —
Усе нікчемне.
Хмар не спиняють мури кам’яні,
Повільно в’ється степова дорога,
І тихі-тихі чуються пісні
Про велич Бога.