Якщо мені колись на думку стане
Знайти в минулім найсвітлішу мить,
Я пригадаю море, пляж піщаний,
Де піна, розбігаючись, шумить.
Десь там, позаду, людське муравлище —
Ані в бінокль не видно звідти нас.
А сивий вал росте, надходить ближче
І з головою накриває враз.
І знов тікають полохливі хвилі,
Висмоктуючи з-під ноги пісок.
А в тебе груди незасмагло-білі
І вколо бедер ніби поясок.
Пісків летючих заметіль примарна…
Над узбережжям легка півімла…
І ти в воді — така щаслива й гарна,
Як ще, мабуть, ніколи не була.