Як це добре, що ти не зі мною,
Що, згадавши минуле, я можу
Уявляти тебе неземною,
В тобі іскру знаходити Божу.
Зрідка бачились ми вечорами;
Майже зовсім тебе я не знаю.
Бо так скоро пройшли поміж нами
Сиві хвилі старого Дунаю.
Ти лишилася десь за рікою.
Я віддався вогню й буревію.
Чи ж була ти насправді такою,
Як про тебе закохано мрію?
Як це добре, що ти не зі мною,
Що, згадавши про постать дівочу,
Я малюю її неземною,
Уявляю такою, як хочу.