Я просто так: ні вудки, ні рушниці…

Я просто так: ні вудки, ні рушниці.

Мені аби провести ніч у полі,

Над річкою, під сонний крехкіт жаб

Та під сомів грайливі переплески.

 

Уже давно зайшов серпастий місяць,

І нашу ватру, що згаса поволі,

Щільніше обступає вогка темінь.

 

А дядько Влас: — Що, хлопче, будем спати?

Я б, може, і без нього досі спав,

Та вчора був заснув занадто міцно,

Не знати як, посунувся вночі

Та лівою ногою — в самий присок!

Прокинувся — аж чобіт прогорів:

Зі шкурою прийшлось його здирати!

І ось тепер з ногою — хоч кричи!

 

І дядькові я став розповідати,

Що в Індії, чудесній і далекій,

Існують дивні люди, звуться йоги,

Вони себе від малечку гартують

В жорстокій школі таємничих знань

І досягають святости такої,

Що переходять через жар — босоніж.

 

— Дивись ти: через жар! — промовив дядько

І пальцями дістав з вогню жарину

(Так, як робили батько й дід його)

Та й прикурив стару козацьку люльку.

 

1967

Лютий 6, 2016, 21:34
Кількість переглядів - 7
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)