Я не знайшов своїх доріг
В таємне й незникоме.
Все те, що я сказати міг,
Уже було відоме.
Я говорив в вечірній час,
Що це останнє сяйво —
Прощальний промінь ще не згас,
Але вмирає зайво;
Що вся мінливість ясних фарб
Віщує ніч ворожу,
Що треба, як священний скарб,
Сховати іскру Божу.
Та вас, слова мої старі,
Ніхто не чув навколо.
А світло тануло вгорі,
Зникаючи, хололо.
Згорів на небі синій шовк
І попеліє тьмяно.
Занадто пізно я прийшов —
Чи то занадто рано?..