Він недоїдки крав біля ватри,
Відбігав — і вертався мерщій,
Зазирав крадькома межи шатра,
З дітлахами ганяв по дощі.
В дальні землі волікся з походом,
Мав тих самих, що й рід, ворогів
І молився по-своєму з родом
До чудних дерев’яних богів.
І війну, і чуму — з переляку
Макабричним виттям провіщав…
…Ні, не ми приручали собаку —
Це собака людей приручав…
29.ІІІ.1977