***
В цю ніч не може буть ні вбивств, ні грабувань,
і не питай мене, яка у тім причина, —
бо цілий світ тремтить від ніжних коливань
між наших вуст і рук, і крил поза плечима.
Бо місяць нас вінча одним на двох вінцем,
бо на щоці моїй він м’яко аж до ранку
обводить профіль твій своїм легким різцем
і в шепіт мій вбира, мов у гарячу рамку.
Бо ще метелик спить у свіжім ще гіллі
(хоч літо вже згорта останні кілометри),
бо ми ще в небесах й ніяк не на землі,
де нам послав Господь страждати і померти.
Бо ще не смію я упасти горілиць
і крикнути, що нам людські набридли ролі!
Бо ми — лиш двоє птиць, всього лиш двоє птиць,
які своє гніздо звили на міннім полі…