В сажі й димі, ніби в чорній повені,
Хай стоять, до молу пришвартовані,
Кораблі англійські, вкриті брудом;
Порт гуде важким машинним гудом.
Хай з бетонної глухої сірости
Лиш димар фабричний може вирости,
А над ним — їдкого хмара диму —
Я не бачу, я проходжу мимо.
Те лиш бачу, що душа омріяла:
І розкішних пальм зелені віяла,
І над парком, крізь вершини піній,
Клаптик неба невимовно-синій.
І, як строфи світлої елегії,
Пропливають кораблі з Норвегії,
В плюскотінні водяних акордів,
Білі-білі, наче піна фйордів.