В ніч золоту, як зерно на стерні

В ніч золоту, як зерно на стерні,

вільну від злочинів, сварок  і гульбищ, —

тихій, безсонній, самотній мені

раптом здалося, що ти мене любиш.

 

І похитнувся, аж вирвався світ

з темних думок та із вицвілих рубищ! —

Може, уперше за тисячу літ

дійсно це правда, що ти мене любиш?..

 

В храмі вітрин, де, мов свічі, слова,

де не цілуєш мене ти (бо люди ж),

як воно світиться, плаче, співа —

дивнеє диво, що ти мене любиш!..

 

Знаю, в житті переплутано все:

хто тут підкаже, де знайдеш, де згубиш?..

Але заступить мене і спасе

тільки надія, що ти мене любиш…

 

 

Травень 8, 2018, 19:35
Кількість переглядів - 5
Подобається - 0
Дані опрацьовуються...

Напишіть відгук

Переглянути всі вірші автора (за датою)


Переглянути всі вірші автора (за алфавітом)