В манишці білій, велетень котячий,
Відлюдний і замислений мудрець,
Поважно йде під столиками, наче
Він тут господар, цар, верховний жрець.
Клієнти поетичної каварні
Збираються віддавна ніч-у-ніч,
Знайомі всі, нема чужих облич,
Всі генії, невизнано-бездарні.
Часом заходить дівчина одна,
До нашого ж таки сідає столу,
Як інші, підмальована вона,
Так само курить, каву п’є спроквола…
Та щось є в ній, — як відгук тайних струн,
Якась глибока і смутна відміна.
…Відлюдний кіт, похнюпа і дряпун,
До неї сам приходить на коліна.