Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
(В. Симоненко)
Коли було останню жертву вбито,
Коли стихав юрби щасливий рев
І на арені, стомлено і сито,
Уже куняв м’язисто-пружний лев, —
Тоді — на фініш дикої забави
Уславлених жорстокістю років —
На переможців римські гуртоправи
Зненацька випускали гурт биків.
І ревище зчинялось на арені —
Ну що там ґлядіяторські бої! —
Розлючені, скажені, навіжені,
На левів налітали бугаї.
І цар звірів, мов кіт, який нашкодив,
Зустрівши смерти нездоланний вал,
То на рогах злітав — юрбі на подив, —
То під копита падав, як чувал.
*
Коли, у гіркоті думок безсилих,
Похилиться на руки голова,
Згадаймо Симоненкові слова:
«Народ мій є! В його волячих жилах…»
16.VІ.1987