За добро, що робив я на світі,
За усі мої муки й жалі
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.
По степах золотих і безкраїх,
Де страждаю, люблю і живу,
Де душа, наче птах, завмирає,
Коли падає тінь на траву.
Не реліктом, не родичем бідним,
Що з далеких доріг заблукав, –
Я прийду до вас гордо і гідно,
Бо для вас я цю землю плекав…
Врятувавши її від пожежі
І утвердивши братство земне,
Ви в оцім подніпровськім безмежжі
Обніміть, наче брата, мене.
А в кав’ярні скрипка грала,
Голосила лунко,
Ніби пару вибирала
Легконога юнка.
Лебеділи очі, руки,
Лебеділи перса.
Дріботіли закаблуки,
Розбивали серце.
Полишила б стіни ці,
Вирвалась на люди!
Та обручка на руці —
Не втечеш нікуди…
Грай, гуцуле, довше грай,
Будем веселитися.
Переллється через край —
Будемо журитися!
Гуцул вип’є, вуса витре,
Нічого не скаже.
Підморгне до зали хитро,
На смичок наляже.
Пісня вдариться об груди —
В серці озоветься!..
На чім гуцул грати буде,
Як струна порветься?
Дані опрацьовуються...Ви мусите увійти, щоб коментувати.