Груїчева: Ні, не буде сього,
я не дам тебе на поталу сій упириці…
(Леся Українка. «Блакитна троянда»)
Цієї ночі в місячнім саду
Червоночорні рожі — як стигмати.
І безшелесну я почув ходу —
То надійшла моя покійна мати.
І голосом ясної тишини
Вона казала: — Схаменися, сину,
Звільнися од солодкої мани,
Яка тебе провадить до загину.
Ти взяв її — як хрест на рамена́
І думаєш, що це тобі під силу.
Не білий парус у житті вона,
А чорний камінь на мою могилу…
Щось доторкнулось до мого чола
У нереальну місячну годину,
Незрима постать тихо відійшла,
Лише здаля почулось: — Сину, сину!..
Я не послухав…