Це не день умирає на овиді,
Бо не стало б і тисячі днів
Для такої кривавої поводі,
Для таких пурпурових вогнів.
Хто ж побореться з ніччю хмурою?
І пощо вже якась боротьба? —
З гуманізмом, проґресом, культурою
Догорає стара доба.
І, забуті в далекій гавані,
Ми плекаєм романтики хміль,
Щоб за радощі наші удавані
Заховати глибокий біль.
І, як хмари криваво-розхристані
Заливає смертельна тьма —
Споглядаєм з останньої пристані,
Звідки виходу більше нема.